Тустань - місто-фортеця біля с.Урич. 

Місто-фортеця, відомe під назвою Тустань, було заснованo старим слов`янським плем`ям білих хорват, що проживало в передгір'ї українських Карпат. Його історичне і культурне значення сягає IX-XIII століть, коли ще існувала перша українська держава - Київська Русь, та часів Галицько-Волинського князівства.

Як місто-фортеця, Тустань захищала західні кордони Європи від нападів ворожих орд. Розташована посередині китайсько-португальського "Шовкового шляху”, вона також слугувала як митний пост та надавала багатьом купцям і торговцям безпечне місце для ночівлі. Під час археологічних розкопок на місці Тустані було знайдено арабські монети – дирхам ( або дирхем ), що були в обігу у IX-XI ст. 

Пізніше через Тустань пролягав дуже важливий та прибутковий на той час „соляний шлях” з Дрогобича через Карпати на Захід. Дуже навіть ймовірно, що свою назву місто Галич (Галичина) отримало від грецького слова 'als або „hals” латиницею, що означає „сіль”.

З Тустанню не можна порівняти жодну фортецю в історії архітектури. Її унікальна дерев`яна конструкція прямо приєднана до скелястих схилів, що досягає висоти близько 80 метрів. На виставці у місцевому музеї представлено декілька графічних ілюстрацій різних стадій побудови міста-фортеці. Ці ілюстрації відображають 4000 науково-ідентифікованих і задокументованих пазів і врубів на схилах скелі. За роки свого існування (IX-XII ст.) фортеця пройшла через п`ять етапів відбудови. Вона поступово перейшла від одноповерхової до п`ятиповерхової споруди. Роль Тустані поступово зменшувалась через економічні, політичні та військові обставини того часу. Сьогодні Тустань - це державний історико-культурний заповідник та місце проведення фестивалю української середньовічної культури "Ту Стань!", де представлені музика, дуелі та розваги.

Роман Щур, дослідник та куратор музею, розповідає туристам багато забутої або невідомої раніше інформації про Тустань. Він розказує, що тут можна знайти сліди фракійських племен, які проживали тут близько 1000 років до н.е. Їхній жертовний вівтар розміщено неподалік. Археологи також виявили 270 поганських мандал та мистецьких петроґліфів, висічених на схилах скелі та у їхньому поселенні. Ці петроґліфічні митці вигравірували спіралі, колеса із списами, танцюристів, тварин та ріжки, але найчастіше зустрічається знак сонця -дохристиянський символ поклоніння божеству Сонця.

До кінця першого століття фракійці розчинилися у старослов'янському етносі, і дуже ймовірно, що фракійський сонячний символ згодом трансформувався у язичницького слов'янського бога Сонця - Дажбога. Упродовж VI-IX століть 14 давньоукраїнських руських племен співіснували у цьому районі, а дуліби - біля Галича. З часом дуліби злилися з волинянами і під цією назвою увійшли до складу України-Русі. 

Автор: Ігор Цап 
Переклад з англійської: Дарія Дирик-Цап